Захист України — в надійних руках

14 жовтня наша країна відзначає велике державне свято – День захисника України. Для українців це свято ще молоде, державним воно стало тільки у 2015 році. 14 жовтня — Покрова Пресвятої Богородиці, ще з козацьких часів цей день був святковим для захисників Вітчизни. В сьогоденні це свято є особливим для сучасних військовослужбовців, які вимушені зі зброєю в руках відстоювати незалежність і суверенітет нашої країни.

Третій рік на сході України ведуться бойові дії. І саме тому в захисників немає часу для того, щоб святкувати. Ми зустрілися з військовослужбовцями 59-ї бригади Збройних Сил України, які вже рік несуть службу в нашому місті, і спитали про те, як їм служиться. А спочатку про те, яка ситуація спостерігається зараз на підступах до Попасної, розповів заступник командира батальйону 59-ї бригади ЗСУ.
— На жаль, з кожним днем ситуація загострюється, і з кожним днем ми спостерігаємо все більше обстрілів. Нещодавно під обстріл навіть потрапили представники місії ОБСЄ. Стріляють представники незаконних збройних формувань і вдень, і вночі. Неможливо однозначно сказати, з чим пов’язане загострення ситуації. Можливо з відведенням військ в Золотому. Місцеві жителі у Золотому не хочуть, щоб наші військовослужбовці відводили сили. Люди побоюються, що одразу після відведення української армії селища будуть захоплені представниками незаконних збройних формувань. Всім потрібен мир, щоб всі війська пішли, і люди знову, як раніше, жили мирно і ніхто не воював. Згідно домовленостей у вересні повинна була бути тиша, але ця тиша протрималась від сили два дні, а згодом обстріли наших позицій відновилися. Тією стороною ніякі Мінські домовленості не додержуються. А нашим військовим залишається тільки витримувати ці обстріли, берегти своє життя.
Але ми готові відбивати наступи і навіть рушити вперед. Ми вже рік стоїмо на своїх позиціях. Сил, засобів і досвіду вже вистачає. З тієї сторони ми фіксуємо тільки провокації. Піти в наступ вони не наважаться, бо знають, хто тут стоїть, і що просто нас не взяти. Службу несуть люди, які пішли до Збройних Сил за контрактом, повертаються люди, які були призвані в першій та другій хвилі мобілізації і вже здобули бойовий досвід.
Ми вже добре знайомі з місцевими мешканцями, які живуть біля наших позицій. Деякі малозабезпечені люди приходять до нас за допомогою. Допомагаємо чим можемо, ділимось хлібом, консервами. Наша машина підвозить воду до будинків, в яких є проблема з водопостачанням. Конфліктних ситуацій в нас не буває.
Вже добре налагоджена робота з районною військово-цивільною адміністрацією, місцевою міською радою. За рік, що ми знаходимось у Попасній, взаємодія налагоджена і з комунальними підприємствами, силовими структурами. Ми намагаємося підтримувати нормальні відносини з усіма.
Свято захисника України теж будемо зустрічати на бойових позиціях із зброєю в руках. А святкувати будемо, коли вже настане мир, і усі повернуться додому.
Також ми поспілкувалися з бійцями бригади безпосередньо на їх бойовому посту. Вони розповіли про те, як опинилися у лавах Збройних Сил України і як несуть службу в нашому місті.
— Строкову службу я не проходив. Але коли прийшла повістка, одразу ж пішов в воєнкомат і відправився служити. Думок про те, щоб ховатися, не було, рішення було прийняте одразу. Дома я працюю в агрофірмі слюсарем. Поки я служу, за мною зберігається місце роботи, фірма виконує обов’язки по виплаті заробітної плати. Дома на мене чекають дружина з сином. В армії вже більше року, з нетерпінням чекаю демобілізації, дуже сумую за родиною, хочеться додому. Звісно, і вони скучили за мною. Кожного дня ми зв’язуємося по телефону та спілкуємося, — розповідає Микола.
— Я до армії працював рятівником у державній службі надзвичайних ситуацій. Повістку чекав і батькам говорив, що ображуся, якщо вони мені не скажуть про те, що вона прийшла. Вони дуже переживають за мене, особливо мама. Добре, що батько її заспокоює. Батько на відміну від мами, навпаки, хотів, щоб я пішов служити, і, так би мовити, «змужнів та постаршав». Крім батьків ніхто не чекає. Я сам з Києва, так там такі дівчата, що довго чекати не будуть. Скоро вже повинні демобілізувати, і поїду додому. Дома є робота, але зарплатня там не дуже висока. В армії платять добре, тим паче, поки служба іде, гроші економляться. Але я пішов служити не за гроші, хоча накопичена сума буде до речі, коли повернуся додому. А там вже знайду собі люблячу дівчину, яка вміє варити борщ, плани на майбутнє вже є.
До свята Дня захисника України хотів би побажати всім хлопцям, що мобілізувались, і тим, хто пішов служити за контрактом, скорішого повернення додому живими і здоровими. Бажаю, щоб служба пройшла швидко. І найголовніше, щоб на нашу землю скоріше прийшов мир, — розповів Саньок.
В. Зарубаoriginal

Смотрите также:

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.

http://popvestnik.info/wp-content/plugins/wp-monalisa/icons/wpml_bye.gif 
http://popvestnik.info/wp-content/plugins/wp-monalisa/icons/wpml_good.gif 
http://popvestnik.info/wp-content/plugins/wp-monalisa/icons/wpml_negative.gif 
http://popvestnik.info/wp-content/plugins/wp-monalisa/icons/wpml_scratch.gif 
http://popvestnik.info/wp-content/plugins/wp-monalisa/icons/wpml_wacko.gif 
http://popvestnik.info/wp-content/plugins/wp-monalisa/icons/wpml_yahoo.gif 
http://popvestnik.info/wp-content/plugins/wp-monalisa/icons/wpml_cool.gif 
больше...
 
%d такие блоггеры, как: